«Опозиція Фауст — Мефістофель, діалектичне ви­рішення проблеми добра і зла. Трагічний конфлікт Фауст — Маргарита»

Тема. Опозиція Фауст — Мефістофель, діалектичне ви­рішення проблеми добра і зла. Трагічний конфлікт Фауст — Маргарита

Мета: розглянути основи філософської концепції Ґете про за­кон єдності і боротьби протилежностей, його втілення в трагедії; довести, що Фауст і Мефістофель — «вічні образи» світової літератури; формувати етичні по­гляди на світ; пробуджувати в учнів філософський інтерес до власної особистості; учити висловлювати своє ставлення до запропонованих проблем та аргумен­тувати свою точку зору; розвивати логічне мислення, навички групової роботи.

Тип уроку: аналіз художнього твору.

Не лише похмурі, невдоволені шукання Фауста,

 а й знущання й гірка іронія Мефістофеля

становлять частину моєї власної душі.

                                                            Й. В. Ґете

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань

Бесіда

-         Які сюжети використав Ґете для написання трагедії «Фауст»?

-         Якими є особливості композиції твору?

-         Поясніть особливості жанру твору.

-         Кого можна назвати головними героями трагедії? Чому?

-         Які проблеми розглядаються в трагедії?

-         З якою метою Бог послав людині Мефістофеля, якою була справжня мета вчинків чорта?

-         Яку рису людини не взяв до уваги Мефістофель?

-         Як ви думаєте, для чого автор увів у трагедію жіночий образ?

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Твір Ґете, як кожен класичний твір, є багатотемним і багатоідейним. Звісно, ми не можемо торкнутися усіх тем, які є у творі (наприклад проблеми влади, війни і релігії в суспільстві). Однак ми обговоримо тему добра і зла та тему кохання, щоб розкри­ти найпотаємніші сторони людської душі.

Погляньте, будь ласка, на вислів Ґете, який став епіграфом сьогоднішнього уроку: автор частками своєї душі вважає і Фауста, і Мефістофеля. Чому? Це ми спробуємо зрозуміти. (Учні запису­ють тему та епіграф у зошити.)

ІІІ. Робота над темою уроку

1. Дослідницька робота в 2 групах

Завдання для групи 1

Порівняйте образи Мефістофеля та Фауста. Чим продиктовано поведінку кожного з них? Яку роль відіграє Мефістофель у житті Фауста?

«не такий, як усі», «доктор»      «Дух протиріччя, заперечення»

(Мефістофель)                               (Бог)

«В душі ти не християнин»                                          «…тої сили часть, що      (Маргарита)                                                                    робить лиш добро,

                                                                                        бажаючи лиш злого»

                                                                                       (Мефістофель)

            «учений муж»

            (старий)                                                                                         «чорт, егоїст»

                                                                                                 (Фауст)

зіткнення протилежних інтересів: Мефістофель намагається виграти парі з Богом, тобто довести йому, що людина – нікчема; Фауст хоче зрозуміти сенс людського життя на землі.

Очікувана відповідь

Фауста та Мефістофеля об’єднує неординарність, а різнить при­значення. Фауст і Мефістофель — антиподи, як і Мефістофель з Бо­гом. Місія Мефістофеля в цьому світі — показати ницість людську. Він не змушує людей грішити, торгувати своєю совістю та душею; навпаки, він залишає людям право вибору: «Я тої сили часть, що ро­бить лиш добро, бажаючи лиш злого». Таким чином, велика роль Ме­фістофеля не лише в житті Фауста, але й в ідейному змісті трагедії.

Фауст — не просто узагальнений, типовий образ прогресивного ученого. Під час суперечки на небесах він представляє все людство, хоч і належить до найкращої його частини. Таким чином, він сим­волічно являє собою людську популяцію; його доля та життєвий шлях не просто алегорично відображають усе людство, а начебто вказують на «здоровий рецепт» існування кожної людини: живи спільними інтересами, твори, працюй задля загального добробу­ту — у цьому є щастя.

Мефістофель — дух руйнування, але водночас ворог бездумної нерухомості та сила, що протистоїть застою, бездіяльності. Він — скептик, який зневажає людську природу й упевнений, що знає про неї всю правду: рід людський нікчемний, слабкий, якому при­таманні вади та низькі пристрасті, егоїзм і безпомічність. Його роль є двоякою. Як особистість Мефістофель протистоїть Фаусту (та автору) своєю невірою в добро, у гуманістичну сутність людини. Він розкриває людські слабкості, заплутаність та несправедливість людських стосунків; усе низьке та непристойне сприймає як норму буття на землі. Іавтор, і Мефістофель розуміють та декларують діа­лектичну творчу роль заперечення.

Завдання для групи 2

Охарактеризуйте образ Маргарити. Чи закономірним є фінал життя Маргарити? Як ви думаєте, чому Маргарита була прощена Богом?

Очікувана відповідь

Маргарита — проста дівчина, не має ані гострого розуму, ані глибоких знань, ані високих мрій. Вона — утілення відвертості, чистоти; земна та зрозуміла. Доброта, уміння прощати, готов­ність поступатися, скромність, небажання виділятись приваблю­ють до неї вишуканий розум і неспокійну душу Фауста. Дівчина здатна на всеохоплююче, жертовне та вірне кохання. Маргарита добра, ніжна і жіночна. Її думками та діями повністю керує ко­хання та коханий, на певний час вони цілком оволодівають нею. Вона не може чинити несправедливість, тому сумний фінал її ко­хання та життя логічно неминучий: її вчинки суперечать її сут­ності. Ми співчуваємо Маргариті, ми страждаємо разом з нею, з перших сцен її появи в трагедії відчуваючи, що дівчина при­речена.

Перебуваючи в тюрмі, напередодні страти відмовившись від спасіння завдяки сповіді перед смертю, Маргарита висловлює жаль з приводу того, що «завжди була безголосою». Вона звинува­чує себе в тому, що порушила заповіді, піддалась коханню та чарам Генріха-Фауста, бездумно пішла за ним. Це не прозріння, а прояв моральних позицій її внутрішнього світу. При цьому відчай герої­ні, бажання спокутувати провину, гостре відчуття особистої відпо­відальності за скоєне, відмова від будь-яких пільг підносять Мар­гариту на висоту страдницького душевного очищення. Знаючи, що сонне зілля, від якого померла мати, їй дав Фауст, усвідомлюючи, що вбивство дитини було також вимушеним, своєї провини Марга­рита не перекладає на коханого.

І, зберігши найкраще у своїй душі, вона навіть після смерті вища за Мефістофеля. У фіналі першої частини Мефістофель, утра­тивши сподівання вивести Маргариту із тюрми, вигукує: «Вона за­суджена на муки!», але Голос з неба заперечує: «Врятована!». Бог прощає Маргариті її гріхи, і цим Ґете виявляє гуманістичне став­лення до жінки, яка має право на співчуття та розуміння.

Завдання для групи 1

Проаналізуйте взаємини між Фаустом і Маргаритою. Чим за­кінчується їхнє кохання? На чиї плечі лягає відповідальність за наслідки їхніх взаємин? Чому Маргарита відмовляється втекти з Фаустом із в’язниці і Фауст залишає її там?

Очікувана відповідь

Жодна із земних утіх, якими спокушає Фауста Мефістофель, ученому не до вподоби. Він прагне:

Вмістить в собі всі радощі і муки,

Все те, що людству випало на долю,—

Іглиб, і вись…

Мефістофелю вдається переконати Фауста в силі та красі ко­хання. Омолоджений Фауст бачить Маргариту, і в його серці про­кидається жадоба кохання. Для Мефістофеля шлях до жіночого серця один — лестощі, подарунки, підкуп. Та кохання, що заполо­нило серце Фауста, підказує йому власний шлях до серця дівчини, і він обходиться без допомоги чорта. Фауст і Маргарита проводять теплі вечори разом, дівчина також охоплена пристрастю і сумує за коханим.

Однак Фауст і Маргарита — люди різного соціального стано­вища, інтелектуальної конституції, їхнє призначення різне, тому спільного майбутнього в них бути не може. Фауст, хоча і кохає щиро, не в змозі уявити собі це почуття кінцем шукань; він є его­їстом у своїй палкості ще й тому, що не може встояти перед її спо­кусами. Він би ніколи не отримав задоволення від такого варіанту можливого людського щастя. Маргарита ніколи б не збагнула мети життя Фауста, тому їхні взаємини не могли мати оптимістично­го фіналу. Кохання Маргарити і Фауста не мало перспективи ще й тому, що в ті часи ставлення суспільства до жінки, яка мала поза­шлюбний зв’язок з чоловіком, було негуманним. Однак Ґете вбачає причину трагічної розв’язки любовних взаємин Фауста і Маргари­ти не стільки в соціальній сфері, скільки у сфері духовного розви­тку героїв. Саме це стало причиною того, що їхня зустріч у в’язниці була останньою.        

Завдання для групи 2

Чи змінило Фауста кохання до Маргарити? Якщо так, то яким чином? У чому подібне та відмінне в його коханні до Маргарити та Єлени?

Очікувана відповідь

Стихія кохання захопила героїв трагедії. Але любовна колізія між Фаустом та Єленою Прекрасною, утрата ними сина та родин­ного щастя — це зображення лише символічного кохання, у якому утілена думка просвітителів про роль античності в долі суспільства. Суть взаємин Фауста і Маргарити — велике земне почуття, здатне змінювати людей. Кохання до Маргарити духовно піднесло Фауста: він зумів побачити в ній не лише красиву жінку, а й людину, у якої, хоч і обмежений, але свій внутрішній світ. Разом з тим прагнен­ня до самоствердження в коханні приводить ученого до надмірних життєвих прагнень, до неодноразового мимовільного і трагічного порушення моральних принципів. Він добре розуміє, що винний у трагедії дівчини. Досвід цього кохання вплинув на формування у Фауста почуття відповідальності за власні вчинки.

Кінець свого першого кохання та загибель Маргарити Фауст пе­режив тяжко, але прагнення діяти примушує його продовжити по­шуки щастя. Нове кохання — це володіння досконалою античною красою — Єленою, яку захистити від покарання Менелая він так і не зміг; життя їхнього сина Евфоріона урвалося трагічно. Ми мо­жемо говорити про те, що перше кохання розбудило в серці Фау-ста «природні», найкращі риси, а друге — корисливість, звичку до споживання та збайдужіння до почуттів такого ґатунку.

2. Повідомлення учнів про ставлення до жінки за часів Ґете в Німеччині та в інших країнах (за випереджувальним завданням)

ІV. Рефлексія

1. Узагальнення. Висновок

Учитель. Сенс опозиції Фауст — Мефістофель, з одного боку — спокуса людини таємними знаннями, з іншого — перемога людя­ності над темними силами, що видно у фіналі трагедії. У творі отри­муємо трактування Бога та Божественного. Але Бог Ґете — це Бог природи і кохання. Тож і для Маргарити знаходиться виправдання.

Фауст постає перед нами як певна людина, яка має свою долю, і як символ людини взагалі, у якій читач упізнає власні духовні по­шуки. Ми разом із Фаустом шукаємо істину, щоб зрозуміти сенс і свого власного існування.

Дорожча не та істина, що сприймається на віру, а та, що здобута власним досвідом.

Істину людина повинна сприйняти не лише розумом, а й усім серцем; це має бути особистісно сприйнята істина.

Істина має носити активний характер і виявлятися у вчинках людини.

Істина має бути співвіднесена із загальними законами Всесвіту, з природою. Априрода в Ґете — радісна, прекрасна і любляча, інша назва її — Бог.

Людина, яка зрозуміла, у чому є вища істина буття, має стати творцем. Людина йде з життя, але після неї залишається її твор­чість.

«Вічними» ж образи Фауста та Мефістофеля стали тому, що Фа­уст — уособлення нестримного прагнення людського духу вперед, а Мефістофель — уособлення скептичного заперечення.

2. «Таблиця Елвермана»

Робота проводиться в попередніх групах. Групи визначають своє ставлення до запропонованої проблеми.

Група 1. Чи заслуговує Фауст прощення за союз із чортом?

Група 2. Чи заслуговує Маргарита, щоб її було виправдано?

Група 1. Чи вважаєте ви Мефістофеля злим і підступним?

Група 2. Чи можна виправдати Фауста за те, що він залишив Маргариту у в’язниці?

Методичний коментар

«Таблиця Елвермана». Мета стратегії — формування в учнів уміння здійснювати всебічний аналіз запропонованої проблеми, організація дискусії та формування чіткої позиції щодо обговорю­ваних проблем з використанням дібраних аргументів. Зміст про­блеми формулюється таким чином, щоб можна було відповісти на запитання як позитивно, так і негативно. Кількість аргументів та контраргументів повинна бути однаковою.

V. Домашнє завдання

Підготуватись до уроку додаткового читання — виразно читати та аналізувати поезії Ґете; для 1–2 учнів: підготувати повідомлен­ня на теми «Ґете і Україна», «Переклади Ґете українською»; готу­ватись до написання контрольного твору за творчістю поета.