40 років – ювілей
нашої школи. Як перлина до перлини на вишуканому намисті , так рік за роком
нанизані на срібну нитку життя будні нашої школи. Скільки дитячих очей бачили
її віконця, скільки дитячих голосочків чули її стіни…Вона як добра матінка –
голубка збирала щороку під своє тепле крило своїх пташенят – вихованців.
Навчала, любила, виховувала
благословляла в далекі світи. 40 років минуло з дня заснування нашої школи:
низенько освітлювані кімнати старої школи перетворились на світлі та просторі
класи, довгі дерев’яні лави та столи
змінили сучасні шкільні меблі, одну книгу на весь клас – перемінили
ілюстровані підручники, сучасні технічні засоби, комп’ютери.
Незмінним був і
залишається той факт, що Оленокосогоріська загальноосвітня школа існує, і що її
вихованці – це її слава і гордість. І як би далеко вони не були, в які б
неблизькі світи не заносила їх доля, та в своїх думках і спогадах вони завжди
поруч з нею, рідною і дорогою. Ніколи з пам’яті не зітерти споришеву стежку в
прозорому тумані, яка пістрявою стрічкою пролягла до незабутньої
Оленокосогорівської школи.
Були ми
бідні всі, відвідували школу ті, хто
мав на зиму взуття, не було на чому писати
, а тому всі газети, бумага , що залишилось після війни , були використані для
навчання. Пізніше поляки продавали бумагу в рулонах і ми писали на ній. Але й за таких умов до уроків готувалися дуже старанно
і діти отримували досить високі знання для того часу.
В 1948 році всі
чотири класи школи були зведені в одне приміщення, яке колись було майстернею і
було довге, як сарай До нашої
початкової школи почали ходити діти з с. Квітка та невеликого села (на жаль не
пам’ятаю назви) знаходилось воно недалеко від сучасного
с. Солдатське. Початкова школа,
куди звели всіх учнів, знаходилася на місці , де зараз живе Ковальчук Микола
Лаврентійович . Після закінчення 4 класів, наші діти навчалися в 5-7 класах в с. Кардашева ( тепер с. Миколаївка)
Коли побудували школу , то навчання в ній
стало 7 річне , і кардашівські діти стали ходить на навчання в с. Новосьоловку
( тепер с. Українка) , а ми вже вчилися в дома.
Школа знаходилась на території сучасної школи, але була побудована блище
до дороги. Стіни були глиняні, груби топилися соломою, спочатку сиділи за
столиками на лавах, а пізніше завезли старі дерев’яні парти, за якими сиділо по
три учні."
В школі почали
свою трудову діяльність: Робоча Ніна Іванівна, Гуненко Василь Пахомович,
Ковальов Олексій Зіновійович , Скляренко Галина Іллівна, Ситник Григорій
Гаврилович, Рибка Віра Григорівна, Дорошенко Ганна Севастіанова, Дзеркаль
Клавдія Олександрівна, Неля Омелянівна. Старшою піонервожатою була ситник Тетяна Микитівна, Тарасенко
Катерина Сидорівна.
Найскладнішим
часом були післявоєнні роки, але старанність навчання завжди залишалась великою. Школа завжди давала повноцінну
освіту, яка потім ставала їм потрібною в подальшому житті, робила їх корисними
громадянами суспільства . За післявоєнні роки школа випустила велику кількість
військових, лікарів, вчителів, інженерів, механізаторів, агрономів,
зоотехніків, льотчиків.
Коли старе
приміщення школи вже не могло вмістити учнів вирішили будувати нову школу.
Будували господарським способом, за рахунок колгоспу. Головою колгоспу на ті
роки був Петренко Леонід Іванович, директором школи Журавльов Микола
Васильович. І ось в 1972 році в січні місяці всі перейшли в нове приміщення.
Силами учнів і працівників школи ще закінчувались ремонтні роботи: фарбували,
переносили меблі. На той час у школі не було завучів, директор за все
відповідав сам. Але в школі працював дуже хороший педагогічний колектив, який
ніколи не цурався ніякої роботи: ні в школі, ні в колгоспі.
В 1972 році в школі працювали:
- Журавльова Олена Степанівна;
- Скляренко Галина Іллівна;
- Дорошенко Сергій Прокопович;
- Гуненко
Василь Пахомович;
- Гуненко Ніна Іванівна;
- Салова Марія Дмитрівна;
- Ситник Тетяна Антонівна;
- Люцько Людмила Андріївна;
- Белаборода Таїса Фоківна;
- Донцова Ніна Іллівна;
- Берегуленко Валентина Іванівна;
- Макарова Лідія;
- Гуненко Раїса Іванівна;
- Сіваченко Раїса Миколаївна.
Старшою піонервожатою була Тараненко Валя,
Донцова Олена Іллівна. Техпрацівниками працювали Дорошенко Віра Пилипівна,
Змунчілова Олександра. Медичними сестрами в школі були Ковальова Катерина Зіновївна
і Кривушко Галина Павлівна.
Одночасно з
відкриттям школи було закладено фруктовий сад. Садили його всі вчителі та учні
школи. Навколо школи багато клумб з квітами, які чарують своїм різнобарвям з
ранньої весни до пізньої осені.
Одночасно з відкриттям школи було закладено фруктовий сад. Садили його всі вчителі та учні школи. Навколо школи багато клумб з квітами, які чарують своїм різнобарв’ям з ранньої весни до пізньої осені.
Спочатку школа була дев’ятирічна, а зараз учні мають змогу здобувати повну середню освіту. При школі створено історико – етнографічний музей села, який є окрасою нашої школи. Перші експонати музею з’явилися в 90-х роках.
Великий внесок у якість навчання робить і шкільна бібліотека. Вона була створена з часів утворення середньої школи. Фонд бібліотеки поповнювався дуже повільно, частково за рахунок держави, частково за рахунок вчителів. Згодом бібліотека почала поповнюватися підписними виданнями.
Оленокосогорівська школа гордиться своїми випускниками, які здобули найрізноманітніші професії і працюють зараз по всій Україні. Деякі випускники нашої школи стали заслуженими людьми, котрих поважають люди, і праця яких високо оцінена державою.
Багато талановитих людей виплекало наше село, дало поштовх до творчості. І ми пишаємося тим, що не забувають вони рідний край, пам’ятають Оленокосогорівку.
Видатною постаттю нашого села, випускник нашої школи є письменник, поет та журналіст Федір Дмитрович Куц. За його словами, саме рідна зваблива природа надихала і надихає на прозові і віршовані рядки. Уся його творчість так чи інакше пов’язана з Оленокосогорівкою.
Приємно відзначити, саме в нашому селі народилася народна артистка України Лідія Забіляста. Навчалася у нашій школі, і саме вчитель музики Гуненко Василь Пахомович, займався з нею оперним співом, приймав участь в районних та обласних конкурсах, а після закінчення школи настояв на тому , щоб Лідія продовжила навчання у музичному училищі м.Кіровограда.
Федір Дмитрович Куц і Лідія Леонідівна Забіляста є частими гостями нашої школи.
Це лише деякі факти, але за ними стоять складні долі людей, їхнє життя. Основи патріотизму і вірності своєму обов’язку, були закладені в Оленокосогорівській загальноосвітній школі.
Особливої уваги достойні вчителі нашої школи. Це завдяки їм випускники виходили зі стін школи з великим запасом знань для подальшого життя
Школа була, є, і буде. Тому що сіячі доброго і мудрого потрібні людям у житті. Пливуть роки немов струмки, літо повертає на осінь, осінь на зиму, та життя не зупиняється. Воно вирує, іскриться як добре вино. Та в глибині серця кожного з нас, чи вчителя, чи учня, неспалимим вогником горить спогад про рідну школу. 
Школо рідна! В серці ти жива. І залишишся в ньому ти навіки, країно щастя і добра, тобі ми будем вдячними довіку!
