Сучасна школа вимагає докорінного переосмислення усієї системи виховання, оновлення змісту, форм і методів духовного становлення особистості на основі гуманізації життєдіяльності учня, створення умов для самореалізації у різних видах творчої діяльності. Головною метою виховання особистості є підготовка учнів до повноцінного суспільного життя, яке передбачає виконання ролей громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша.
Наукові дослідження доводять, що виховання є глибоко національним за своєю суттю, змістом, характером. "Національне виховання, — як зазначала українська громадська, культурно-освітня діячка, педагог Софія Русова (1856—1940), — забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів...”.
Основні завдання виховної діяльності сучасних закладів освіти зумовлені пріоритетними напрямами реформування школи, визначеними Державною національною програмою "Освіта” ("Україна XXI століття”), "Концепції розвитку загальної середньої освіти”, «Основних орієнтирах виховання учнів». Завдання сучасної системи виховання, які випливають із суспільних потреб сьогодення, полягають у реальному переході до педагогічної творчості та індивідуального впливу, у переорієнтації учнівських і вчительських колективів на гуманізацію виховання, створення умов для цілеспрямованого систематичного розвитку особистості школяра.
Протягом минулого навчального року пріоритетними напрямами виховної діяльності стали:
підвищення ефективності виховної роботи, завдяки активному впровадженню у виховний процес нових форм і методів роботи;
актуалізація педагогічних зусиль на впровадження основних ідей, зазначених у «Основних орієнтирах виховання» та створення методичного супроводу цієї діяльності;
урізноманітнення виховного простору через впровадження нових ідей у сфері організації змістовного проведення вільного часу школярів;
узагальнення кращих педагогічних ідей підвищення педагогічної майстерності керівників виховного процесу тощо.
Перелік можливих моделей виховних систем :
«Я – школяр, я – громадянин», «Життєтворчий потенціал учнівського самоврядування», «Учень, як особистість», «Школа життєтворчості», «Школа духовності і доброчинності», «Від ідеї – до успіху», «Школа як центр розвитку громади», «Проектуємо особистість разом», «Соціально адаптована громадсько-активна школа», «Модель особистості випускника», «Школа творчості», «Школа родинного виховання», «Виховуємо разом» тощо. Особливу увагу слід звернути на організацію позаурочної виховної роботи.
Школа — це життєвий простір дитини; тут вона не просто готується до життя, а живе, тому виховна робота планується так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника життя, гармонізації та гуманізації стосунків між учнями і педагогами, школою і родиною, керуючись ідеями самоцінності дитинства, демократичного діалогу між поколіннями. Важливу роль у цьому відіграє позакласна робота.
Позакласна виховна робота — різноманітна діяльність учителів, вихователів, спрямована на виховання учнів і здійснювана в позаурочний час. Її мета полягає у задоволенні інтересів і запитів дітей, розвитку їх творчого потенціалу, нахилів і здібностей у різних сферах діяльності та спілкування. Домінуюча роль в її організації належить класному керівнику, який є передусім організатором позакласних виховних заходів (організованої діяльності колективу, спрямованої на досягнення певної виховної мети), діє у співдружності з іншими педагогічними працівниками школи. Одночасно він є ініціатором залучення учнів свого класу до роботи гуртків, секцій у позашкільних закладах. Позакласна виховна робота повинна бути спрямована на закріплення, поглиблення знань, застосування їх на практиці, розширення кругозору учнів, формування наукового світогляду. Не менш важливим є вироблення умінь і навичок самоосвіти, розвиток творчих здібностей, організація дозвілля, культурного відпочинку. Особливість позакласної роботи полягає в добровільній участі в ній (учні обирають профіль занять за інтересами), суспільній спрямованості (зміст виховного впливу відповідає потребам суспільства, відображає досягнення науки, культури, мистецтва), ініціативності та самодіяльності учнів (врахування бажання дітей, їх пропозицій).
Особливу увагу слід звернути на діяльність класних керівників — педагогів, які постійно спілкуються з учнями, впливають на них і водночас працюють за предметною системою.
Критерії оцінювання ефективності виховного процесу
Ефективність виховання — співвідношення між метою виховання і результатами, досягнутими у процесі формування особистості, соціальних груп. Для оцінювання результатів виховного процесу необхідно мати чітке уявлення про визначення рівнів вихованості учнів, їхньої свідомості, поведінки; вміти бачити зміни в її поведінці у результаті виховних впливів; обирати найефективніші форми і методи виховання. Без цього неможливо об'єктивно оцінити ефективність та якість виховної роботи, її впливу на колектив, кожного учня зокрема. Складність процесу виховання зумовлена тим, що результати його не завжди помітні відразу. Тільки з часом можна судити про результативність виховного впливу педагога, що виявляється у вихованості дітей.
Вихованість — комплексна характеристика особистості, враховує наявність і рівень сформованості в неї суспільно значущих якостей. Серцевина вихованості — моральні якості (рівень набутого морального досвіду, моральної зрілості). Результати процесу виховання різні, оскільки залежать від індивідуальних особливостей вихованців, їх ставлення до навколишнього світу, виховних впливів, однолітків, батьків, педагогів.
Критерієм вихованості кожної особистості є не лише знання законів, правил, норм поведінки, а конкретні дії відповідно до визнаних норм і правил. Такі критерії не можуть бути універсальними, бо в кожному конкретному соціальному середовищі є свої норми і правила, а отже, і показники вихованості людини. При цьому слід враховувати вік, рівень соціального досвіду людини тощо. Критерії вихованості - ознаки, за допомогою яких роблять висновок про рівень вихованості людини, оцінюють результати виховного впливу.
Рівень вихованості - ступінь сформованості в учня відповідно до вікових можливостей найважливіших якостей особистості, які є показниками вихованості.
